Sanders (dcfc_lad) wrote,
Sanders
dcfc_lad

  • Music:

То ж дівчина чи мама?

Одеса - мама. Але з нею все так само, як й з коханою дівчиною. Недарма, напевно, в Одеси ім'я жіночої природи. Десь таки була права Єкатєріна, коли змінила грецьке Одесос на більш тонке й мелодійне Одеса. Людина, доречі, яка ввела в Україні рабство (чи то як вони його називали "крєпостноє право"). Та ми ж бо не про це.
Коли ти в Одесі, коли ти просто йдеш вулицями старого міста, просто сідаєш на Приморському трохи перепочити й підпалити наступну цигарку, то тобі просто не вистачає слів жодної мови, що ти їх знаєш, щоб описати те все, що ти бачиш й відчуваєш. Цю атмосферу. Атмосферу Одеси. Проте слів тобі зовсім й непотрібно. Одесу треба відчувати, відчувати всім серцем, коли не вистачає слів, то дотики й погляди можуть сказати набагато більше. Прямо як з дівчиною. Уявіть собі, ви сидіте й насолоджуєтеся одне одним й тут звідкись з'являється хтось х твоїх, а ще гірше з її знайомих, що йому кортить привітатись та й спитати як справи, немов би його це насправді хвилює. То й коли ти насолоджуєшся Одесою, коли ти п'єш її аромат, потрібно бути насамоті з нею. Щоб відчути неповторний колорит кожного старого дворика чи то своєрідний ритм життя Одеси не треба збирати велику гомінливу компанію. Ти ж не збираєш її на власне побачення з коханою дівчиною? Отож.
Йдеш собі якоюсь вулицею в центрі, насправді будь-якою, адже всі вони дійсно файні, наприклад, йдешь Пушкінською, дивишся крізь арки й відчинені двірцята всередину двориків, в їх саме серце, йдеш повз вітрини й вітражі (я ж бо зараз не про магазини й рекламу говорю), ніжно торкаєшся іноді розсипаної цегли, але переважно об'яклого ракушняку, відчуваючи саму історію будинку, вулиці, міста... власну історію. (Якщо не відчуваєш, то не читай далі й взагалі забий на всю цю маєчну, нахуй воно тобі треба?).
Безсоромно заходиш до будинку, в саму його душу, й просто дивишься на фрески й колони... дивишся аж поки твоя власна душа не починає завмирати в неповторному трепетінні. Підкреслюю, заходиш не до колишнього особняку, а до звичайного будинку. Й, доречі, знаєте, дворики можуть бути не тільки міськими громадськими вбиральнями загального юзання. Згоден, нашій людині важко це зрозуміти... Але уявіть собі, що дворики існують не тільки, щоб ти там відливав перероблене шлунком пиво, чи що там ще ти п'єш та й перероблюєшь... Ще в них якась "тьотя" Сара (так, саме "тьотя", а ніяка не "тітка") вивішує власну свіжовипрану білизну, що однаково влучно може бути використана як гамак влітку та й як навіс в дощ. А ще в них, в цих двориках, живе дух Одеси, власне її сама суть. Таких двориків немає більш ніде у великому й неосяжному Всесвіті. А скоро їх не буде й у нас з вами (тут може бути реклама міськради й різноманітних будівельних компаній...)
Одеса притягує. Так як й кохана дівчина. Притягує до себе все ближче й ближче й ні за що не відпустить. Чим більше ти про неї знаєш, тим більше ти намагаєшся дізнатися про неї. Й не банальними запитаннями, а власними спостереженнями. Щоб згодом впевнено сказати: "Ти тільки моя й більш нічия" й почути те саме у відповідь. Тому ти відчиняєш старі замки на люках, що вони ведуть на дахи будівель чи то й просто здіймаєшся вгору пожежними драбинами. І все це з неймовірної ніжністю й трепетом. Я вже не кажу про проникнення до двору, калитка якого зачиняється на ключ (бо ж кодові замки навчилися відчиняти всже навіть школяри). Й, доречі, проникаєш ти до цього дворику не з метою щось спиздити чи то банально насвинячити, ні, просто ти жаданно бажаєш почути його запах, його історію, його легенду, саму його сутність.
Ти йдеш вузькими вулицями Станіслава, п'єш запашну каву у надзвичайно затишній львівській кнайпі, вдивляєшся з круч на могутній Дніпро, дихаєш смогом Донецька (ги...), а потім ти повертаєшся до Одеси. Й розумієш, що саме це твоє місто. Тут твоє місце. Й розуміючи це, ти неймовірно пишаєшся цим.

з.і. (замість епілогу) Хтось вдивляється з останнього поверху в твій бік... А ти сидиш на Соборці на фонтані... Сидиш в обіймах свого найбільшого в світі кохання...

з.з.і. Чи воно так є? Воно так має бути... =)
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments